Циганське весілля

Для більшості з нас циганське життя асоціюється із необмеженою ніким і нічим волею. Але насправді у циганських родинах панують доволі суворі звичаї, а особливо це стосується такого поняття як шлюб. Саме цигани, мабуть, найбільше серед інших народів зберегли свої власні звичаї. Вихідці з Індії у будь-якій країні відчували себе чужаками, вели відокремлене життя. Але у місцевостях, в яких вони зупинялись на тривалий час, переймали деякі звичаї місцевого населення. Тож в українських та російських циган у весільній церемонії є й слов’янські елементи. Шлюби у циган вкладаються доволі рано. Це обумовлено як звичаєм, так і тим, що більш молода дівчина швидше звикає до нової родини. Цигани можуть висватати своїх дітей, коли ті ще немовлята. Батьки домовляються про те, що діти, досягнувши шлюбного віку – святкують весілля. Іноді цигани сватають дівчинку, коли їй 10 років, і якщо її батьки згодні, то родина нареченого бере її до себе у шатер. Дівчинка живе з новою родиною до 13-15 років, а потім влаштовується весілля. Але часто не зустрічаються настільки ранні шлюби, і у більшості випадків на момент весілля нареченим по 16-18 років. Шлюби укладаються між представниками різних етнічних груп, проте з чужинцями – ніколи. При виборі нареченої увага звертається на її походження (тобто репутацію та статок її батьків), на її красу, на її ділові якості. У циган з давніх часів було прийнято платити викуп за наречену. Це знак поваги до її родини, а також компенсація за те, що батьків лишають потенціального робітника. Розмір викупу визначався, виходячи із багатства родини нареченого. Часто викуп сплачували золотими монетами. Ще на початку ХХ століття його сума складала від п’ятдесяти до трьохсот золотих рублів. Але щоб полегшити життя дочки у новій родині, частину викупу віддавали молодим у вигляді подарунка. У наш час повертається вся його сума. Багато з нас, завдяки фільмам та книжкам, вважають, що циган повинен викрасти свою наречену. Частково це правда, така форма шлюбу існує. Справа в тому, що зазвичай батьки нареченої вимагають викуп за свою дочку. Якщо ж у хлопця не вистачає грошей на весілля або ж для викупу, він може викрасти дівчину. Але причиною викрадення може стати і те, що батьки не дають дозволу на шлюб. Завдяки літературі та фільмам можна подумати, що така втеча є нормою для циган. Але це не так. Якщо молодим вдається без перешкод втекти, то вони деякій час живуть разом, але потім повертаються у табір, де їх приймають як чоловіка і дружину. Але бували і такі випадки, коли наречених наздоганяли і фінал був дуже трагічний. Найбільш розповсюдженою формою укладання шлюбу все ж таки є сватання. У циганської молоді не прийнято розважатись у нічних клубах, ходити на побачення. Ніяких особливих обов’язків у незаміжніх дівчат немає, але батьки пильно спостерігають за поведінкою. У старі часи молоді знайомились на ярмарках, куди з’їжджались циганські табори. Хлопці та дівчата не повинні були проявляти взаємну симпатію, а тим більше залишатися наодинці. Якщо ж пара зустрічалась, то покарання було суворим. Тим більше, що хлопець рідко сам обирав наречену, найчастіше це робили за нього батьки. У наші часи молоді люди знайомляться на весіллях родичів або інших урочистостях. Батьки зараз більше радять, ніж наказують. І це зрозуміло, адже кожному батькові або матері хочеться, щоб сім’я, з якою доведеться породнитися була порядна, шановна, а ще краще – багата. Сватання завжди проходить за певним ритуалом. У шатер нареченої приходять батьки та родичі хлопця, двоє з них і є сватами, тобто ведуться усі переговори з батьками дівчини. Наречена, якщо і знає про їх прихід до них не виходить до тих пір, поки її не покличуть. Батько дівчини відразу свою згоду не дає, мовляв, треба подумати, дочка ще молода. Але така відповідь саме і означає згоду. Під час сватання, зрозуміло, торгуються, але жартівливо. Якщо родина нареченого є небагатою, але батько дівчини хоче видати дочку заміж саме за цього хлопця, він сам дає частину викупу свату. Коли врешті решт, батько дівчини каже сватам «так», то кличуть наречену, щоб спитати її про згоду. Зрозуміло, що проти волі батьків дівчина йти вже не може. Після отримання згоди, виносять весільний пиріг. Він накритий хустинкою, яку треба швидко зірвати, далі - розламати пиріг на багато маленьких шматочків, і неодмінно кожен з присутніх повинен взяти один з них собі на щастя. Цікаво, що посаг дівчини ніколи на сватанні не обговорюється. Але він обов’язково існує. Це може бути перини, подушки, одяг, золоті прикраси. Окрім звичайних традицій, існують ще і сучасні - циганська пошта, яка розносить по світу інформацію про те, в яких родинах вже виросли гарні дочки, є і новий спосіб. Для потенційної нареченої знімають відеоролік на зразок рекламного. Потім цей кліп розсилають по різних общинах, а ті, хто зацікавився можуть починати торг та обряд сватання. Циганські весілля завжди проводять влітку. Усі весільні витрати сплачує родина нареченого. До речі, гроші на весілля починають відкладати ще з дня народження хлопчика. Підготовка до весілля починається після уплати викупу. Буквально за день до свята нареченій купують білу сукню, але везуть її до будинку нареченого. Взагалі цигани рідко реєструють шлюби в ЗАГСі. Якщо вони це роблять, то тільки після справжнього циганського весілля, для того, щоб молоді отримали законні права суспільства у якому живуть. Але шлюб офіційно зареєстрований державою не буде вважатися циганами законним без весілля, проведеного за їх обрядом. Тому у циган їхнє весілля – це, мабуть, найголовніша подія життя. Циганське весілля трохи схоже на театральну виставу та дотримання всіх звичаїв та обрядів. Наприклад, до випічки короваю, допускаються тільки ті жінки, які щасливі у шлюбі. Треба відмітити, що у циган нема єдиної віри. Вони можуть бути християнами, або мусульманами - як кримські. Але російські та українські цигани - православні. До ХІХ ст. вінчання не було для циган обов’язковим, але зараз у більшості випадків воно неодмінно відбувається. Веселитися, їсти і пити починають із самого ранку. При цьому святкують як би два весілля одночасно - одне у будинку нареченого, інше – нареченої. Обидва будинки прикрашають червоні прапори. Цього ж кольору стрічками або квітами прикрашають і гостей. Взагалі червоний колір – це колір весілля. Він символізує цнотливість нареченої (це є неодмінною умовою весілля, якщо дівчина її не зберегла, то це буде великим соромом для всієї родини і шлюб не буде вважатися укладеним). Але повернемось до святкування. Починається все у домі нареченої. Запрошені музиканти грають традиційні циганські мотиви, а з будинку дівчині приносять весільну сукню. Наречена вдягає її і виходить потанцювати до гостей. Вже після того, як всі гості з нею потанцюють, хтось з родичів нареченого переносить дівчину до будинку її майбутнього чоловіка. Там вже накритий весільний стіл, за яким молоді будуть сидіти разом, а гостей – чоловіків та жінок – розсадять за різні столи. Через деякий час наречених з піснями й танцями проводжають до опочивальні. У окремі апартаменти можуть відправитися і дві жінки, щоб у цнотливості нареченої та факті здійснення шлюбу не було сумнівів. Потім пару зустрічають. Над їхніми головами розгортають весільне покривало, щоб всі гості могли переконатися у цнотливості дівчини. Під час гуляння, після того як проводили наречених, можуть влаштувати навіть театралізовані інсценування. Наприклад, родичі відбивають у нареченого вкрадену дівчину. Виглядає це дуже достовірно, на перший погляд – як справжня бійка. Мабуть, звідси і склався стереотип, що у циган жодне весілля без бійки не проходить. Нареченим співають вже інші, дорослі, пісні. А дівчина вдягає наряд заміжньої жінки – на спідницю їй пов’язують фартух, а на голову – платок. У деяких традиціях міняється і зачіска дівчини. Незаміжні можуть носити просто коси, а заміжні жінки заплітають маленькі косички у самого лобу, потім закручують волосся вверх та приплітають його к косам. Зверху - неодмінно хустинка, кінці його закручуються джгутом і зав’язуються позаду. А у кримських циган молода на знак свого нового статусу, пов’язує голову двома платками, і навіть перед чоловіком завжди залишається у одному з них. Зазвичай весілля святкується кілька днів, а якщо це багаті родини, то можуть гуляти і тиждень. Після весілля дружина завжди йде жити у шатер до чоловіка. Жінка зобов’язана працювати у господарстві батьків чоловіка, якщо вони живуть разом, а якщо окремо – заробляти кошти для своєї сім’ї. Цікаво, що ніяких обрядів для розлучення у циган нема. Взагалі це для них нехарактерне явище. Жінка може піти від чоловіка, але ніяких ритуальних дій при цьому не передбачено. Нам ці традиції можуть здатися незрозумілими, але свою роль вони відіграють. Цигани з віку в вік проносять свою культуру, а їхні шлюби часто виявляються не менш кріпкими та щасливими, ніж слов’янські.